етюд
День народження... Хто з іменинників не радіє в цей день більш за всіх.Адже це прекрасний день в усьому. А скільки він несе емоцій для кожного із нас. Тріпоче серце, коли знову одержуєш букет гарних квітів. А в квітах ще й привітання. А коли ще й подарунки - то щастю немає меж. Хочеться сміятись, веселитись. Хочеться, щоб усі навколо знали, що у неї сьогодні особливий день. І ти приймаєш ці квіти, ці подарунки і на душі так легко, так прекрасно. І ти летиш мріями, щоб тебе почули, побачили, полюбили.
Море емоцій..
- Надійко! Надійко, а йди но сюди, - на вулиці недалеко від Надійкиного будинку стояв чоловік і гукав її. Поблизу нікого більше не було і вона невпевненими кроками підійшла до незнайомця.
Біля неї стояв гарний, високий чоловік. Чорний кожаний плащ гарно облягав його тіло.
Кучеряве волосся великою шевелюрою красувалося на голові. Він усміхався і Надя навіть не злякалася його, а навпаки підійшла ще ближче.Мама завжди говорила не підходити до незнайомих людей, бо це вкрай дуже небезпечно. А так , як Надійці було лише шість років, то вона повинна слухатися своїх батьків.
Але тут чомусь дуже захотілося підійти до цього незнайомого чоловіка і почути, що ж він їй скаже.
- Я оце йшов лісом і побачив зайчика і він попросив мене, щоб я передав тобі оцей пакуночок, самій слухняній дівчинці. Ти ж слухаєшся маму?
- Так , слухаюсь,-відповіла вона і зашарілася, адже зараз вона не послухалась маму і підійшла до незнайомця.
- А допомагаєш мамі?- знову запитав чоловік.
-Допомагаю. Вчора я навіть посуду помила.
- От бачиш, зайчик дізнався, що в тебе день народження і передав тобі гостинець.
- Надю, ти де там тиняєшся, йди додому,- Надя здригнулася, сказала дякую і побігла на голос чоловіка.
Василь ще довго стояв і дивився вслід цій гарненькій кучерявій дівчинці, яка ніби метелик випорхнула із його рук.Він не встиг навіть обійняти її. А так хотілось пригорнути до себе таке дороге і рідне дівча. Ледь помітна сльозинка скотилася на край носа. Але це все швидко минулось і він, неоглядаючись, пішов все далі і далі від цього двору.
Обома ручками, вхопивши пакунок, вона швиденько ввійшла в хату.
- А це що за пакунок,- батько стояв над нею, як чорна хмара,- де це ти взяла?.
- Це мені зайчик передав на моє день народження.
- Який ще зайчик?- він вирвав пакунок із рук дівчинки і почав хвацько його розмотувати.
Ніжно біле плаття з червоними маками, немов пташкою випорхнуло з пакунка. Закивали голівками маки, ніби привіталися з цими людьми. Особливо вони усміхалися до Надійки. Вона стояла заворожена такою красою, такого гарного плаття у неї ще ніколи не було.
Надійка стояла мовчки , дивилась, як татусь махав перед нею цим платтям і щось кричав. Але вона тільки заворожено дивилась на ці гарні маки і більше світ для неї не існував. А от коли він уже з цим платтям вибіг з хати, вона ніби прокинулась.
Все це було ніби сон. Все промайнуло швиденько перед її очима і зникло і вона не знала, чи плакати за платтям, чи все це маревом пробіглось по її душі.Стало важко. Підійшла мама , взяла на руки, погладила по голівці.
- Ми купимо тобі таке ж платтячко. Адже я тобі говорила, що від незнайомців не потрібно нічого брати. От татусь і розсердився, що ти не послухала.
Надійка почала заспокоюватись. Вона навіть не плакала, просто десь з глибини душі, виринались похлипування. Вони рвались назовні, звільняючи душу від зайвого щему, від зайвої напруги, від зайвого маленького горя.
- Я ж вам говорив, що нам не потрібно ніяких подарунків від вас. В неї є батько - це я і більше ніякого батька. Він відказався від неї ще коли її не було на світі, то хай не лізе зі своїми подарунками.
Вітчим кричав, як несамовитий. Він жбурнув плаття в жінку похилого віку, яка стояла перед ним, як школярка і вислуховувала цю терраду понівечених слів, цю лайку, на яку жінка не заслуговувала. Але вона стояла мовчки.
- Він же їй не сказав, що батько. Хай би дитина порадувалась, що тут поганого? Чому ти такий навіжений?
- Я сказав ні. Ще раз підійде до неї, я його уб'ю,- в його очах світилася така лють, що жінка повірила його словам.
Вона тихо присіла край стола, тремтячими пальцями перебирала це злощасне плаття. Він ще раз подивився по сторонам, ніби шукаючи когось. А потім різко повернувся до дверей і вийшов, хлопнувши ними так сильно, аж вікна затремтіли в цій тихій, спокійній хаті.
Йшли роки... Пробігали разом з дитинством і юністю. Вчилася Надійка на відмінно.
Мама гордилася своєю дівчинкою і душі в ній не чаяла. Вже й поступати потрібно. Мати хотіла в медичний, але Надя тільки на вчителя. Недаремно її ще в школі заміняла вчителів в менших класах.
Поруч на одній вулиці, але в різних кутках жила її рідна бабуся. Вона ніколи про неї не знала, бо ніколи ніхто про неї її не розказував. Лиш завжди на святах, чи на якихось урочистостях, вона відчувала цікавий допитливий погляд жінки. Жінка дивилась на неї, немов хотіла запам'ятати на все життя.. Так це була її рідненька бабуся, яка не могла до неї ні підійти, ні пригорнути, ні погладити по голівці. Це були муки старенької і Надійки вони зовсім не стосувалися.Вона просто з цікавістю ловила цей погляд.. Вітчим заборонив навіть говорити про них. І вони з мамою мовчали і ніколи на цю тему не підіймали розмови.
Вона вже виросла. Її бентежили думки про рідного батька. Мама вже не могла втекти від цієї розмови. Їй все важче і важче ставало зберігати від Надійки цю таємницю.
Прийшла пора поступати . Мрія про нове життя, про нові вподобання. нові казкові світи - все це захоплювало дівчинку і вона як скоріше хотіла вирватись до самостійного життя. Так уже не хотілося слухати вічне невдоволення вітчима, крикливі його звинувачення, на які вона не заслуговувала.. А коли вітчим був п'яним, то всі розбігалися хто куди, щоб тільки не попадати на ці п'яні очі і не слухати криків, а то і побиття.
Надя з розпростертою душею бігла до педагогічного училища. Школу вона закінчила з похвальною грамотою, то і поступати в училище їй було легко , без екзаменів.. Здавши документи, вона з подругою пішли на автостанцію, щоб їхати додому і радувати всіх, що вони вже є зараховані в училище. Автобус уже чекав ніби тільки на них.. Люди сиділи на своїх місцях. І тільки задні сидіння були пусті. Вони сіли на передостанні і почали чекати, коли автобус відправиться. Було гамірно і весело. Обговорювались різні теми.
На передні двері автобуса ввійшов гарний , статний чоловік з кучерявою шевелюрою. Ступивши на сходинки, він оглянув все навкруги, всіх людей.Мимоволі погляд зупинився на дівчатах, адже місце було лише позаду їх. А потім він немов завмер, його погляд прикипів до Надійки . Не то посмішка, не то смуток появився в очах. Надійка сиділа і дивилась на чоловіка. Вони зустрілись поглядами і немогли відвести очей одне від одного. Надійка штовхала подругу і тихо говорила:- "Люба, це мій батько. Люба, чуєш - це мій батько". Серце, як пташечка тріпотіло в душі. Воно так хотіло вискочити і зупинитися біля нього.
Автобус рушив. Чоловік повільно пішов сідати позаду їх. Він сів за Надією. На той час в Наді було дуже гарне довге волосся. Воно кучерявою хвилею розпадалося по її плечах. Автобус давно вже їхав, але вони цього не відчували.. Надя, як мишка, сиділа тихо, боялась поворухнутись. А він сидів також мовчки і перебирав пальцями її волосся. Ніхто не бачив, як його очі були повними сліз, як він тихо витирав їх, а потім знов і знов перебирав пальцями її волосся. Німа тиша..Не сказано ні слова.
Вона вдчувала лише дотик до шиї і не розуміла, чи то відштовхнути його, чи так і відчувати його тепло і мовчати, боячись злякати цю ніжність.
Автобус зупинився. То була їхня зупинка. Дівчата швиденько вийшли, він тихо ступав за ними.
- Надійко, не спіши, я хочу поговорити з тобою.,- не то крикнув, не то застогнав чоловік. Вона зупинилась. Серце калатало, в голові стукотіло. Подруга мовчки йшла , не проронивши ні слова. Підтримки не було. Зупинилась. Він підійшов ближче і обійняв її за плечі.
- Я твій батько. Я хочу з тобою поговорити. Ці теплі обійми, цей ніжний голос - все це було предвісниками довгої розмови. А йти до села було три кілометри...
ID:
1060426
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.04.2026 21:37:54
© дата внесення змiн: 06.04.2026 21:37:54
автор: Надія Тополя
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую, Надіє! Браво! 
