І знову ти одна...
Красуєшся в польоті мрій,
Вільною птахою ти тягнешся до зір.
Несешся з вітром райдугу зустріти,
А потім квіти, як маленькі діти,
Пестощами твої уста голублять.
Вони, непевно, пелюстками люблять,
А серцевину залишають в глибині
Розтерзаної, але вільної душі.
І знову ти одна...
І знову ліс стоїть замріяний, глибокий.
Він береже твій спокій однобокий.
Він пнеться з сонечком поцілуватись,
А,може, просто у світи податись...
Але проросле у землі коріння,
Трима на прив'язі не тільки це створіння,
А все, що може до тепла тягнутись.
А не в пітьмі десь дертися і пнутись.
І знову ти одна... І тишина...
