О, земле-нене! Дай вдихнути дива
І хоч на мить забути про війну.
Обсмикане учора вітром хтивим,
Обдерте гілля осяває злива -
Сніп сонячний в тумані потонув.
Розбився на стрічки,тасемки, нитки,
І в зависі вологій мерехтить.
Ловлю туманно- сонячну накидку
Плечима. Ранку! Не тікай так швидко!
Дозволь тобою всю себе сповить:
У промінь, що фарбує знов у жовте
Зчорнілу крону в шапці паровій,
У тишу, із якої чорнорота
Тривога познущатися не проти.
О, земле-нене, зболена від війн...
