Коли мене не стане - не ридай.
Хай пил осяде на мої сліди.
Моє імʼя лиш подумки згадай.
І більш ніколи не приходь сюди.
Тут тільки камінь і старий пісок,
Але не я, бо я вже не жива.
Давно прогнив той липовий брусок,
Якщо ти знов читаєш ці слова.
Коли мене не стане - не шукай,
Не клич мене, бо я не відповім.
Не володію голосом своїм,
Його нема. Тепер він — неба край.
І відпусти із серця тугу й щем,
І не будуй у ньому темні вежі,
Я подолаю всі можливі межі,
Та повернусь загубленим дощем.
І в кожній краплі знатимеш — то я.
Тобі на памʼять знак росою вишию.
Я не пішла, я просто стала тишею,
Але ця тиша вся тепер твоя.
