Глава 2
Гамлет порушник спокою.
Наступного дня Валентина прокинулася, або краще Гамлет, що заскочив на ліжко розбудив її нявкаючи з наполегливістю.
"Добре! Я зрозуміла! Я приготую тобі що-небудь поїсти та потім разом поснідаємо на балконі. Ти бачив, яке гарне сонце?" каже йому Валентина йдучи до кухні.
День є чудовий.
"Це власне ідеальна пора року, щоб розпочати моє проживання тут" міркує дівчина і виходить на балкон з тацею для сніданку. Раптом бачить Гамлета, що зміг вийти з квартири та зараз досліджує з великим інтересом разом з великою собакою з вигляду добрий і симпатичний поруч її хати сад.
"Молодець, Гамлет! каже "Але як? Ти не боїшся? Ти майже не виходив ніколи з нашої маленької квартири в місті... Завжди у твоєму кошику переглядав рух транспорту з вікон...
"І зараз ти навіть знайшов друга... і потім собака!" Валентина приємно здивована хоробрістю свого кота і посміхається. Раптом її думки перервані від чоловічого голосу.
Дівчина дивиться в напрямку саду і бачить чоловіка високого, засмаглого, що недобрим тоном їй каже "То є ваш кіт? Могли б ви прийти негайно забрати його?"
Валентина досягає Гамлета і бере його в руки, навіть якщо він пручається і не хоче повертатися в хату.
"Дивіться, яке лихо!" повторює роздратований чоловік. Він спровокував мого собаку, який біг позаду нього і разом вони зіпсували всі мої рослини! Ви розумієте, що він зробив багато шкоди?"
Валентина дивиться сад, все їй здається гаразд і хотіла б переконати, але чоловік навіть їй не залишає часу відкрити рота.
"Я гадаю" повторює, що вона як гостя ферми пані Донаті. Я був би їй дуже вдячний якщо впродовж вашого перебування тут ваш кіт не заходив більше на мою власність. До побачення!"
І він іде геть тягнучи за собою собаку, що дивиться сумно на кота поки він віддаляється. Валентина, спантеличена, не знає що думати, повертається в дім і виходить на балкон на повітря в задумі.
"Але, який чувак!" думає гладячи кота. Я не можу звісно в'язати тебе на повідець "Так кошара?"
Здалеку бачить підходить Анна, біжучи, як завжди, що вітає махаючи руками.
"Ти бачила, яке гарне сонце? Нічого крім туману з міста!" Заходе в хату сідає поряд з нею на шезлонг на балконі.
"Ти добре спала? Думаєш працювати трохи сьогодні? її запитує. Валентина не відповідає на її питання, але їй каже.
"Слухай, Анна, цим ранком я познайомилася з моїм сусідом." І розповідає їй коротко, що сталося.
"Він мені наказав не дозволяти заходити ніколи більше Гамлету в його сад. Звісно я не можу зв'язати його... Але, хто це є?"
"Та, перестань! Не роби таке обличчя! Це не випадок хвилюватися! Можливо пан Біанкі саме так зветься твій новий сусід, він піднявся не з тієї ноги!" каже їй подруга посміхаючись. "Або можливо має алергію на котів! Хто його знає? Насправді цей тип доволі дивний." Продовжує Анна.
Ніхто тут в селі його добре не знає. Про нього ходять найдивніші плітки. Уникає кожен контакт з мешканцями Морінезіо.
Коли прибув шість років назад, він дав усім зрозуміти що не бажає бути частиною нашої маленької спільноти, що хоче бути залишеним на одинці в мирі.
Напочатку його поведінка образила нас, але потім ми звикли до цього і зараз ніхто не звертає більше уваги. Іде і приходить. Живе своє одиноке життя.
Єдина людина з якою обмінюється декількома словами час від часу, це є Маттео. Він сказав йому, що його активність йому дозволяє працювати вдома. Не додав особливо інших деталей і Маттео не наполягав.
Пан Біанкі купив дім у пари з Турину. Здається, що він не мав більше бажання приїздити у відпустку аж сюди вгору" підсумовує Анна.
З того моменту, що був так відвертий, тримайся від нього подалі і не думай про це більше багато." Разом дві подруги залишилися в тиші насолоджуватися весняним сонцем.
Capitilo2
Amleto combina guai
Il giorno dopo Valentina si sveglia, o meglio, Amleto che è salito sul letto, la sveglia miagolando con insistenza.
"Va bene! Ho capito! Ti preparo qualcosa da mangiare e poi
facciamo colazione insieme sul balcone. Hai visto che bel sole?" gli dice Valentina andando verso la cucina.
La giornata è magnifica.
"È proprio la stagione ideale per cominciare il mio soggiorno
qui!" pensa la ragazza ed esce sul balcone con il vassoio della colazione. Improvvisamente vede Amleto che è riuscito a uscire dall'appartamento e adesso sta esplorando con grande interesse assieme a un grande cane dall'aspetto buono e simpatico il giardino della casa accanto alla sua.
"E bravo Amleto!" dice "Ma come? Non hai più paura? Tu che
non uscivi quasi mai dal nostro piccolo appartamento in città..... Sempre nel tuo cestino a guardare il traffico dalle finestre...... E adesso hai anche trovato un amico... un cane poi!!"
Valentina è piacevolmente sorpresa dal coraggio del suo gatto e sorride. Improvvisamente i suoi pensieri sono interrotti da una voce maschile.
La ragazza guarda verso il giardino e vede un uomo alto,
abbronzato che, in tono poco gentile, le dice: "È suo quel gatto? Potrebbe venire subito a prenderlo?"
Valentina raggiunge Amleto e lo prende in braccio, anche se lui si dimena e non vuole tornare in casa.
"Guardi che disastro!!" continua l'uomo irritato "Ha provocato il mio cane che gli è corso dietro e insieme hanno rovinato tutte le mie piante! Si rende conto che ha fatto un bel danno?"
Valentina osserva il giardino, tutto le sembra in ordine e vorrebbe ribattere, ma l'uomo non le lascia nemmeno il tempo di aprire bocca.
"Penso" continua "che lei sia un'ospite dell'agriturismo della
signora Donati. Le sarei molto grato se durante il suo soggiorno qui, il suo gatto non entrasse più nella mia proprietà. Arrivederci!"
E se ne va trascinandosi dietro il cane che guarda tristemente verso il gatto mentre si allontana. Valentina è perplessa, non sa cosa pensare, ritorna in casa ed esce sul balcone con aria pensierosa.
"Ma che tipaccio!" pensa accarezzando il gatto. "Non posso
certo legarti a una corda, eh gattone?''
Da lontano vede arrivare Anna, di corsa, come sempre, che la saluta agitando le mani.
"Hai visto che bel sole? Altro che la nebbia di città!" Entra in
casa e si siede accanto a lei sulla sdraio in balcone.
"Hai dormito bene? Pensi di lavorare un po' oggi?" le chiede.
Valentina non risponde a questa sua domanda, ma le dice:
"Senti, Anna, questa mattina ho conosciuto il mio vicino di
casa". E le racconta in breve l'accaduto.
"Mi ha chiesto di non lasciare più entrare Amleto nel suo
giardino. Non posso certo legarlo.....Ma chi è?"
"Su, dai! Non fare quella faccia! Non è il caso di preoccuparsi! Forse il signor Bianchi, così si chiama il tuo nuovo vicino, si è alzato con il piede sbagliato!" le dice l'amica sorridendo. "O forse è allergico ai gatti! Chi lo sa? Per la verità è un tipo abbastanza strano." Continua Anna.
"Nessuno qui in paese lo conosce bene. Su di lui circolano le voci più strane. Evita ogni contatto con gli abitanti di Morinesio. Quando è arrivato sei anni fa, ha fatto capire a tutti che non voleva fare parte della nostra piccola comunità, che voleva essere lasciato da solo e in pace.
All'inizio il suo comportamento ci ha un po' offesi, ma poi ci
siamo abituati e oramai nessuno ci fa più caso. Va e viene. Vive la sua vita solitaria.
L'unica persona, con la quale scambia qualche parola, di tanto in tanto, è Matteo. A lui ha raccontato che la sua attività gli permette di lavorare da casa.
Non ha aggiunto altri particolari e Matteo non ha insistito. Il signor Bianchi ha comprato la casa da una coppia di Torino - mi pare - che non aveva più voglia di venire in vacanza fin quassù.", conclude Anna.
"Dal momento che è stato così esplicito, stagli alla larga e non pensarci più di tanto."
Insieme le due amiche restano in silenzio a godersi il sole
primaverile.
Maria Grazia Di Bernardo
ID:
1049811
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.10.2025 14:45:20
© дата внесення змiн: 19.10.2025 20:15:47
автор: Grace
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво
