Над ставком верба схилила віти
і тремтить од вітру на зорі,
якби знати, як її зігріти,
коли осінь пізня на дворі.
Сяде на тонке гілля синичка,
пригадає сонце до Іллі,
а тепер частіше сипле мжичка
і зривають листя вітри злі.
Скоро небо запорошить снігом,
вибілить за горизонт усе
і мороз наскочить печенігом
та голодну зиму принесе.
Хай несе, зимі не бути вічно,
не здолає сонце корочун,
дуже скоро задзюрчать магічно
ручаї між березневих рун.
03.10.25р.
