О, поезіє, я твій,
Ти моя на все життя.
Я тобі даю дух свій,
Душу, тіло, почуття
І думки. Усі вони
У тобі, а в них є ти
З будь-якої сторони,
Як би там не підійти.
Ти в мені течеш, немов
Кров по жилах, кожну мить
Неповторну, знов і знов,
Доки серце стукотить.
Я вбачаю суть життя
У тобі. Вона – це ти.
Всі думки та почуття,
Що я маю честь нести
У собі, з тобою мов
Разом з’єднані усі.
Ти – моя палка любов
У її усій красі.
Я творю тебе. Мене
Твориш також ти. Нехай
Все ж колись життя мине,
Як його настане край,
Але ти не вмреш повік,
Доки є цей диво-світ,
На якім і ти. Весь вік
Буде квітнути твій цвіт
В душах і серцях людських,
В почуттях та у думках.
Квітнутиме він у тих,
Що читать тебе в книжках
Чи деінде будуть. Ти,
О поезіє моя, –
Цілий світ, усі світи.
Я – це ти, а ти – це я.
Євген Ковальчук, 01. 10. 2021