А вона все сиділа і плакала,
Просто неба у вогкій кофтині,
А сльоза все стікала і капала,
Розчиняясь в гіркому полині.
Мов та осінь, в калюжах спрозоріла,
Зачинивши серце за гратами,
Від пекельного полум’я згОріла,
І розвіяна вітром катами.
І весна десь в стежках загубилася,
Чи вже ніч, чи ще день - мрії латані,
Очі- небо в безодні збарвілися,
Пам’ять грає в самотньому нападі.
Серце б’ється, де душа дихає
Й медом лащиться сонце з крилами,
Тільки Справжній, лиш той втримає,
І поділиться своїми силами.
12.09.2025
