Не сни о четвертій, а клятий в’язкий психоз,
Коли не зімкнути очей, а сили дано взайми.
Коли за вікном погоди хороший прогноз,
А я загубив в’язку ключів від своєї тюрми.
Не бачу навкруг, бо осліп від істини зір,
Не чую, як б’ють у церковні дзвони набат.
І тільки, згорнувшись в кутку, як загнаний звір,
Лишень відчуваю удари думок-канонад.
Так хочеться все закінчити й розбити вікно,
Щоб враз свіжий вітер в обличчя — й розвіялась ніч.
Та тягнуть кітви думок на самісіньке дно,
І важлива розмова є із самотністю віч-на-віч.