11.1
Веселонько! Тебе не повернути!
Напам’ять вивчив дивні кольори.
Кричуща справедливість самосуду!
Безкарність врешті-решт перебори!
Хіба що знову мовчки проковтнути
Образу. Гучно плакати навзрид.
Шукати кульки вилитої ртуті,
Знаходити фатальний той розрив.
Хто знає: може, сяйво дуже близько?
Написаний нечуваний хорал,
Який підводить остаточну риску?
Журу закарбував сумний мурал.
На страту без хреста і обеліску
Приречений був тихий ідеал.
11.2
Приречений був тихий ідеал
У натовпі гучному без моралі.
Відлюдник тихо йде під трибунал…
Нема давно яскравих персоналій,
Яким писав запрошення на бал
Рубінів, діамантів та коралів.
Дрібнішає життєвий номінал,
Уклінно догоджаючи навалі.
Побачив раптом сяйво камінця.
Хіба його помітять лизоблюди?
Видовища я їм не обіцяв!
Чи спробувати все-таки дерзнути?
Даремно додивився до кінця!
Оточення – лише звичайні люди.
11.3
Оточення – лише звичайні люди.
Набір двох дат і розмаїття цифр.
У власну кров я можу обмокнути
Свій олівець та написати шифр
Душі своєї – вічної приблуди,
Що потайки читатиме Псалтир.
Посилено будується запруда,
А за війною виглядає мир.
Є вихід! Серце, зроблене з заліза,
Із легкістю пірне в жорсткий канал,
Не відгукнеться на смішну репризу.
Всередині – вулкан. Дев’ятий вал!
Навколо – відгодовані мармизи
Сприймають, наче довгий серіал.
11.4
Сприймають, наче довгий серіал
Невігласи, які хронічно ситі.
Чи має гідність славний генерал,
Що думає про їжу у кориті?
На волю рветься славний мадригал
Крізь сутінки, брехнею оповиті.
Давно замовк органний мануал,
Відлуння залишив благої миті.
Мене вхопила правди течія…
Яка ж потужна ця її оруда!
Пливу та чую вигук: «Нічия!»
Я зайве зміг сьогодні відштовхнути!
Нагадує рулада солов’я
Солодку мрію – вирватися з бруду.
11.5
Солодку мрію – вирватися з бруду
У засвіти натхненно понесу.
Чутливу душу легко розіпнути,
Від неї залишивши тільки сум.
Почесна нагорода – вічна згуда.
В багатті фальші спалюють красу.
Лишається приречено зітхнути,
Запам’ятати неба бірюзу.
Незвично буде спершу. Потім звикну!
Наповниться повітрям свіжим зал.
Для справжнього всі відчиняю вікна.
Можливо, стане маршалом капрал.
Бажання заповітне гучно крикну:
Переступити через той портал!
11.6
Переступити через той портал
Та ноги витерти об ті кордони!
Питаю: це початок чи фінал?
І хто кого так віддано боронить?
Вночі був оголошений аврал,
А вдень змінилася ця швидкість фону.
Листа не виставляю на загал,
Лише тоді, як серце охолоне.
Я віддано плекаю береги,
Які мені під силу ще сягнути –
Нехай від них тікають вороги!
У темних головах багато флуду!
Сумлінно віддаватиму борги,
Де інші вже книжки читати буду!
11.7
Де інші вже книжки читати буду?
Але підказки жодної нема.
Щось бубонять обмежені зануди,
Розмови з ними досі ще не мав.
За рішенням брудного квазісуду
Мене позбавили мого керма.
Та чую все ж: «Зустрінь свою весну ти!
Звільняйся від стандартного ярма!»
Невже я загубив прості нотатки,
Перетворився на важкий метал?
Хоча б маленьку, незначну здогадку!
Безслідно зник колишній театрал.
Забув про всі досягнення і статки,
Складаючи таємний магістрал.
11.8
Складаючи таємний магістрал,
Я підсумок підвів вінку рядочків.
Навіщо весь цей церемоніал,
Якщо бажання все одно порочні?
Прийняв давно від Всесвіту сигнал,
Хоча й раніше знав його заочно.
Мої сонети – дивний капітал,
Чужий для середовищ злих і склочних.
Вразливий та пригнічений стою.
Костюм старий нікуди не годиться.
Куди подів міцну свою броню?
Метелик розкрива строкаті крильця.
Питання риторичне задаю…
Всесильний Боже! Що тепер насниться?
11.9
Всесильний Боже! Що тепер насниться?
Щасливий час – король усіх часів.
Мажорний червень, спіла полуниця…
Від хвилювання легко я тремтів.
Відходять у минуле вечорниці,
Свої думки нікому не довів.
Мій безпорадний оклик: «Озирніться!»
Безслідно тоне в глибині лісів.
Вигадую надію філігранно –
Гармонію світанків грозових
І розумію: все таке туманне!
Хоч помилкам серйозним запобіг,
Плекати сновидіння притаманно…
Пробудження моє – міцний горіх.
11.10
Пробудження моє – міцний горіх.
Відкрилися завчасно злобні шлюзи.
Немає капелюхів дорогих,
Стою в дивакуватому картузі.
Ну що робити? Дихав не для тих,
Хто дійсно вартий поцілунків музи.
Був автором я речень нищівних,
Вбиваючи серця, віддавшись тузі.
Танцюйте, люди, запальний канкан!
У каву сипте запашну корицю!
Вигукуйте захоплено: «Charmant!»
Знайду своє! Повірте! Схаменіться!
Бо крізь грудневий болісний буран
Є добрий спогад – ягоди суниці…
11.11
Є добрий спогад – ягоди суниці,
Строкатий благородний літній джміль.
Вже листопад. Але яка різниця?
Природа не розмінює свій стиль.
Навіщо наближатись до в’язниці?
Бо принесе свободу звідусіль
Весна, моя незламна чарівниця,
На мить забуду те, що я – бобиль.
А поки – сніг. Холодна біла ковдра
Покрила душу. День узяв розбіг.
І коло посікла безжальна хорда.
Живу в полоні спогадів святих.
Вкусила туга, мов отруйна кобра,
Хоча й рукописи свої зберіг.
11.12
Хоча й рукописи свої зберіг,
Вогнем багаття їх не перевірю.
О, скільки вже нещирих та бридких
Зібрались біля мене на подвір’ї!
Потвори полишають свій барліг,
Від райдужних пташок лишилось пір’я.
Когорти спостерігачів дурних,
Обмануті, чекають перемир’я.
А я – неначе той останній птах,
Як лебідь без своєї лебедиці,
Що бачить зміст в занедбаних речах.
Зірвалася планета-єретиця!
Відлуння правди буде у віках,
Але, боюся, висохне криниця.
11.13
Але боюся: висохне криниця,
Зупинить рухи джерело подій.
Незаймана панянка білолиця
Постане королевою повій.
Чи вистрелить заряджена рушниця?
Які патрони містяться у ній?
Ганебна доле! Ти – моя боржниця!
Я в подорожі – сам собі водій.
Бувало, вірив сліпо, необачно,
Шукав прихильність поглядів скляних,
А відповідь отримав однозначну.
Якби ж мене хтось дружньо застеріг!
Повітря висить запахом коньячним –
Замовкне без причини дивний сміх.
11.14
Замовкне без причини дивний сміх.
Горизонтально ляже цифра «вісім».
Якщо мене чекає згубний ріг, -
Сховаюся за січнем білобрисим.
Скрізь будні, дуже мало вихідних,
Нема відради і деревам лисим.
Знайти б де-небудь прихисток, нічліг,
Радіти денним та нічним сюрпризам!
Забулася прониклива краса,
А замість «нетто» все частіше – «брутто»,
Над містом почорніли небеса.
Я, зморений, знесилений, роззутий,
Дивлюсь на сонце. Вечір мій згаса.
Веселонько! Тебе не повернути!
МАГІСТРАЛ 11
Веселонько! Тебе не повернути!
Приречений був тихий ідеал.
Оточення – лише звичайні люди,
Сприймають, наче довгий серіал
Солодку мрію – вирватися з бруду,
Переступити через той портал,
Де інші вже книжки читати буду,
Складаючи таємний магістрал.
Всесильний Боже! Що тепер насниться?
Пробудження моє – міцний горіх.
Є добрий спогад – ягоди суниці.
Хоча й рукописи свої зберіг,
Але боюся: висохне криниця,
Замовкне без причини дивний сміх.
ID:
1044627
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Сонет
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.07.2025 01:46:46
© дата внесення змiн: 29.07.2025 01:46:46
автор: Артур Дмитрович Курдіновський
Вкажіть причину вашої скарги
|
