Потонуло сонце в очереті,
прохолодою озвалась ніч,
в місячному сяйві- силуети,
наших двох закоханих облич...
Вже пора тобі іти додому,
та я шепочу тихо:"Зачекай...",
бо тяжко залишатися одному.
"Ти мою загадку розгадай...
Є краса дівоча в цьому світі,
на весь світ вона така одна,
лиш про неї думаю щомиті,
в серці оживає млість п"янка..."
"Де ж вона живе,прегарна врода?"
запитаєшся грайливо ти...
"Подивися мила в річки воду:
там обриси тобі її знайти..."
Поїхав місяць в золотій кареті,
загубився серед темних хмар,
малює казка в дивному портреті,
дві постаті в сіті любовних чар...
Заманить небо зоряною грою,
у кожній казці щось обманне є,
сумно бути в світі цім одною,
хай місяць з річки твою вроду п'є...
