Дощ барабанить мелодію джазу.
Вечір без світла доводить до сказу.
На темній стіні твій образ малюю.
Насправді я дуже за тобою сумую.
У іншій знову побачив твій погляд.
Мені потрібен психологічний догляд.
А посмішка в небі далеко літає.
Її сонцесяйність воно приміряє.
Часу пройшло доволі багато.
Та почуваюся лише винувато.
Фрагменти тебе я мушу зібрати.
Щоб знову навчити серце кохати.
