Голову схилив додолу сонях,
техніка гуркоче на полях...
Літо ще тримаємо в долонях,
ще до холодів далекий шлях.
Тільки небо іноді заплаче,
і проллються сльози каяття.
Вийде сонце знов жовтогаряче,
щоб теплом наповнити життя.
Вечори серпневі ніжать квіти,
вітерець розносить аромат.
Тільки сум в душі нема де діти,
тільки серцю боляче від втрат...
Жорстока правда! 
