Тримаючи долю за руку,
проходила поруч зима.
Крім снігу рипучого звуку
інакшого звуку нема.
І навіть серця унісонно,
що билися в такт, в такт мовчать.
Дерева під інеєм сонно
щось думають. Кроки риплять.
Її ти, узявши за руку,
і, глянувши в душу до дна,
без жодного слова чи звуку
ведеш за собою. Вона -
ступає на лід і безстрашно
з тобою упевнено йде.
Думки зароїлися - пташно.
Куди ж ця дорога веде?
Замерзлого озера казка -
чарівна й холодна. Тремтить
сполохана казкою пташка.
Ще трішки залишилось - мить.
Тримаючи долю за руку,
не страшно іти по льоду.
Від снігу рипучого звуку
прокинуся вкотре зі сну...
