Я – лише подих вітру, посмішка луни,
Промінчик зоряного світла, темінь ночі,
Джерельце мрії, важкі думи у журбі…
Все і нічого… Але бажанням світять очі.
Глибокі думи нагадають, що живу.
А мрії з’являться - згадаю про надію.
Загублено я серед натовпу завжди іду,
Світ внутрішній ховаючи в бездію.
Я – лише крапелька дощу та шурхіт листя,
Думки вечірні, запал, що запалює зірки,
Змах крил метелика, що в темряву унісся…
Все і нічого… Але надію випромінюють думки.
Глибоке мислення, бажання висловити думку.
Не завжди дії виражають погляд та ідеї.
Незграбні вимальовуються іноді малюнки…
Та віра в себе – головне, бо я – ніщо без неї.
