вдалині – дистанції встановити не вдається –
спостерігаю сигнал жалоби, крепову чорну стрічку
там, де точка мого неповернення. політ над обвітреним полем,
хоч і уявно, триває, а сам я стою на землі,
замріяний і занімілий: мов щось мене підхопило,
і невблаганно тягне її, мою душу, до неба.
я не можу відвести від нього очей. споглядаю його обертання,
й розумію все дужче й дужче: я – чужий для цієї землі.
бачу, кінці моїх крил побіліли. це – обмерзання.
мене застерігали, та я думав, що дам цьому ради.
тепер я не знаю, який навігатор взявся б прокласти для мене
безпечний зворотний курс. хоч і нічим не обтяжений,
хоч і майже порожній, літаю, мов кинутий камінь.
кажуть, крилата душа докладатиме всіх зусиль,
бо, кажуть, хто народився на землі, повинен літати.
можна сказати так: я лечу над планетою
на крилі та молитві, й тягнеться мій ореол
мов блідий інверсійний слід, від мене і ген до обрію.
краєм ока бачу на хмарах свою хрестовидну тінь,
що витирає їхні поверхні, наче мокра ганчірка.
– отже, якщо сказати образно, бачу сон
наяву, й не боюся прокинутися.
не знаю, з чим порівняти це щасливе блаженство
літати – чи, власне, вчитися
літати, немов реактивний літак
learning to fly, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=nVhNCTH8pDs
ID:
927962
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.10.2021 20:19:47
© дата внесення змiн: 14.10.2021 21:31:54
автор: mayadeva
Вкажіть причину вашої скарги
|
