Схилилося сонце на обрій
Червоною головою,
Вечір скотився додолу
І зажурився з вербою.
Дол розпростерся, як доля.
Легко ступив до порога…
Таке необіймане поле –
І тільки одна дорога.
За вітром, що тьмарить печаллю
По квітах дійти небокраю.
Я йду все життя, але знаю –
Кінця тій дорозі немає.
Гарно!
