Хіба пів кроку ступить білий смерч
у бік межі, де вогнищами дише?
О, я благаю, червню, запереч
і притули мої вуста до тиші!
Черешне спіла, спокуси мене,
аби не сміла дихати ваганням,
бо не згордує перша дружка днем,
аби здобути молоде зізнання.
А то вже пізне, блудне й нічиє..
А чи чиєсь, - хіба, хіба ж я знаю?
Щоночі спати вітер не дає,
щоранку спраглих виганяє з Раю.
І я дивуюсь, де там, я боюсь!
Толочу цвіт відбулої кульбаби,
а потім плачу і над ним молюсь,
прошу у когось радости чи ради.
Аби від бою встерегти цей смерч,
що за межу сповзає білим тілом.
О, я благаю, червню, запереч!
О, зупини його черешне спіла!
22.06 21 р.
