На морі штиль, ясна погода,
І хвильки лащаться до ніг.
Втекла за обрій десь негода,
Ненастрій вмить за нею втік.
Весна розчистила доріжки,
В права упевнено ввійшла.
Щоб не змочити босі ніжки,
Хвильки нещирі обійшла.
Захвилювалось раптом море:
За що зневага це така?
Цей гнів весна все ж переборе,
Вона стрімка, немов ріка.
Не ті вже раптом стали хвилі,
Зіб"ють із ніг в один момент.
І тут не скажеш, що безсилі...
Та не на це роблю акцент...
Уздрів тут вітер цю розмову,
До кого ж краще прихилитись,
Як знять напругу цю нервову?
Він так боявся помилитись...