Сніг падав - падав в груди наче мухи,
В кіптяві зупинився певно час.
Вперед ішли сміливі одчайдухи,
Горіли шини... й падали з терас.
Ми повертали люто їх і вперто,
В снігу гарячі плавились гноти.
Стріляла в груди наволоч відверто,
Зійшлись на площі різні два світи.
В жаху напроти крази і автобус,
Ребром світився збоку водомет.
Несли, як повінь закипілу злобу,
Горів з фанери кинутий лафет.
Листками тихо падали додолу,
Нас ще живих виносили в огні.
Забрав Господь до вічного постою,
В свої простори вічні... неземні.
