Простори сонячні сміються –
Цвітуть соняшники, ріпак.
Красою жовтизни уп'юся,
Коли пройдуся по степах.
Зайду в соняшникове поле,
Медовий запах удихну
І потону у тихе море,
Забувши про життя-війну.
А з неба сонця промінь ллється,
Немов магнітом, притяга
Голівку соняха. Й сміється
До нього кожна голова.
Секрети ці давно я знала,
Не вперше й бачила я це,
Та вперше в соняху впізнала
Синочка сонечка лице.
Ганна Верес (Демиденко).
