Горить зоря в полях бездоння,
сріблястий в душу зазира.
Маніжить ніч своїм безсонням,
за плечі вітером обійма.
Пливуть думки — шукають ноти,
у грудях тріпотить життя.
Я, наповняю серця соти —
магічним співом солов'я.
Облиште думи, нині годі!
П'янку духмяність пропущу,
до вас повернусь при нагоді,
коли натхнення відпущу.
Давно вино вже не п'янить —
п'янить твоя господня ласка.
П'янить оця бездонна мить...
Побудь зі мною ще, будь ласка!
Хіба може не зачарувати ця магічна тиша і велич літньої ночі, а ще коли зірок так багато, що хоч долоні підставляй. Найчарівніша така ніч була, коли ми підіймалися на гору Мойсея. Здавалося, що протягнеш руку і дістанеш зорі.