На мені - не мої гріхи,
на мені - не моя покута,
але мушу її я збути,
щоб не булося більш ніким.
Я не скаржуся, це - не це.
Це слова, що бажають слуху.
Це душа, що жадає духу,
аби вмити своє лице.
Щоб відмити оте "колись",
ще до мене і вже зі мною,
хоч офіронькою німою,
аби в прийми прийняла вись.
Аби видихнув жало час
і не багнув когось карати,
й не жадо́бився ще доплати,
простягаючи знов меча.
Щоб Господь відпустив усім
і приховане, й не вчає́не.
Хай цей біль, що паде на мене,
вже на все омине мій дім.
Хай покута оця земна
стане відпустом за безстежжя
кожній стежці, що збила межі,
і сягнула самого дна.
На мені - не мої гріхи,
але я їх приймаю нині,
п'ю питва ці гіркі, полинні,
не пилось лиш би вже ніким!
20.06.20 р.
