Я була молодою, ходила до школи вітрів,
Припливали , бувало, дощі і вели семінари...
Покохав мене аґрус, одразу, як тільки зустрів,
Ми були еталоном садово-городньої пари...
Я його затіняла, вірші він для мене складав,
Сперечалися ми про корисні властивості груші...
І морози були, і посухи, й весняна вода,
Наші віти сплелися, в них наші кохалися душі...
Час спливав, сад старів , в рукавичці безжальна рука
Нас водночас убила обох, як його прибирала.
Свіжозрита земля- поминального обрис вінка...
Працьовита рука із граблями і це в мене вкрала.
Я тепер не цвіту, бо душа нам дається лиш раз
І вона надчутлива до болю близької рослини...
Знай, людино...Дерева не знають образ...
Тож зроби собі лавку з моєї сливової спини...
Дякую,Тетяна Щось глюкнуло, вірш взагалі видалися, коли стала назву змінювати. Відносно назви, то і сама думала, я краще, чи "монолог", чи "монолог сливи". З Вашим голосом переміг другий варіант
Щось глюкнуло, вірш взагалі видалися, коли стала назву змінювати. Відносно назви, то і сама думала, я краще, чи "монолог", чи "монолог сливи". З Вашим голосом переміг другий варіант 
