|
Перший день літа. За вікном ледь-ледь світає. Максимко кліпає очима, морщить носа, перевертається з боку на бік,
- Ото вже і чомусь це не спиться?
В нього така звичка, вкотре рукою тернув під носом. Обома руками охопив подушку, закрив очі, спить. Минуло з пів години, але він цього не помітив.
- І треба ж такого, чому не спиться?
Вже підвівся, широко розставивши ноги, сів у ліжку, чухає чуба,
- Ні, в мене терпіння лопнуло! Та й щось так у роті сухо.
З ліжка скочив, як з трампліна, босоніж доплентав до дверей кухні. За мить, перед ним, у нічній сорочці мама. Здивовано позирає, знизавши плечима, запитала,
- Тю, Максимку, чому не спиться? Раптом не захворів?
Переминається з ноги на ногу, не знав, що їй відповісти, кліпає оченятами. Та все ж тихо сказав,
- Чомусь не сплю, весь час думаю. Ти вчора сказала, що Таня і Люба, мене виведуть у люди. Оце лежу, згадую, слова в голові, як кульки крутяться. Нехай би це швидше сталося, щоб нарешті я дізнався, як це в люди?
Мати мило посміхається, а він дивується її веселості. Ледь стримуючи сміх, вона взяла за руку, підвела до ліжка. Тихо заговорила,
- О мій маленький! То я так сказала, бо сьогодні на центральній площі міста відбудеться масове гуляння до Дня захисту дітей. Там проводитимуть різні ігри, конкурси, відбудеться концерт, продаж сувенірів, солодощів. Підеш разом із сестричками, оце те, воно і є «підеш у люди». Тобто будеш там, де багато людей. Це трохи далеченько, щоб йти до центру, автобусом швидше. Ми й справді живемо в мікрорайоні, де близько садочок, робота і зовсім поруч поліклініка. В нас свій дитячий майданчик, майже всі один одного знаємо. А це ти будеш бачити багато незнайомих людей, але можливо і когось з наших зустрінеш. Тож гайда в ліжко, ще лише пів на п’яту ранку.
Накривши його ковдрою, прилягла поруч, гладить по голові,
- Спи сонечко моє, спи.
Він лежить, кліпає очима, здалося зрозумів, що на нього чекає щось нове. Цікаво, яким буде цей день? І це його трохи бентежило. Поглядає на маму, вона тихенько, мелодійно сопіла. Зморщив ніс, на його обличчі повільно розпливлася посмішка. Вже заспокоївся, підсунувся ближче до неї і заснув.
Гучні звуки розрізали тишу. За вікном сонячно. Максимко відкрив очі, посміхнувся. О! Напевно нам повезе, буде гарний день.
Сестри-близнюки голосно сперечаються, завжди одягаються однаково. Тільки без крику цього не відбувається, в що ж нарешті краще одягтися? Суперечка йшла про футболки, в яких йти і які до них блейзери одягти? О! Добре що нагадали. А я, не мрію стати моряком та моя футболка в білу й синю смужку, а спереду зображений Мюнхгаузен. Мені мама про нього казку читала. Але ж де мій каптур? Можливо й справді буде пекуче сонце, ще нагріє мені башку, як було того літа. Тоді так зле стало, мама сказала перегрівся. Сестричкам добре, вже майже дорослі , недавно святкували їм день народження. Чотирнадцять років, нічого собі, по зрівнянню з моїми п’ять з половиною. Вони симпатичні, тато їх називає синьоокими пампушечками. Та я не думаю, що вже й такі товсті. А мама каже дівчатка входять в сік та, як це не знаю. Коли запитав її, то вона тільки посміхнулася й сказала,- Підростеш, узнаєш. А мені вже зараз все хочеться знати. Он букви і числа вдовбують у голову, а цього пояснити не хочуть. Та я люблю своїх сестричок, вони часто мене заводять в садочок. Їх школа в другому мікрорайоні. Я того року туди з татом ходив. Шкода, що тато на роботі, мама каже не вихідних, ні прохідних. Він на залізниці машиністом працює. Важка в нього робота, вдень і вночі спокою нема, це теж так мама каже. Хоча сама теж працює на залізниці, але старшим касиром. Добре хоч вона не ходить в нічну зміну, люблю коли мене спати вкладає.
Від роздумів відволік сміх. О, вже не сперечаються. І злізаючи з ліжка, за мить був біля їх кімнати, хитро зазирнув,
- Гей! Привіт! Своїми суперечками та сміхом мене розбудили.
Дівчата посміхалися. Таня поправила розпатлане русяве волосся на лобі й сказала,
- Ну що, малий Мюнхаузен, вже прокинувся?
Він відразу скривився, не любить коли його так називають. І з розгону кинувся до неї, намагається вкрити ковдрою,
- Не називай мене так, я тобі вже скільки раз говорив!
Раптово в дверях з’являється мама,
- Так, я пішла на роботу, ви тут самі впораєтесь.
На столі поклала триста гривень,
- Гадаю, вам достатньо на розваги. Нехай Макс катається на електромобілях, ну морозиво, солодощі, тільки небагато.
Люба різко піднялася, звісила ноги донизу й запитала,
- А як він вередуватиме та ще щось захоче?
- То дасте йому виволочки. Та й приїдете додому,- відповіла мати.
Він, вирячивши очі, дивився на неї. Цікаво, що таке виволочка? І яка вона на смак солодка, чи солона?
За мить, Таня накинула на нього ковдру,
- Так заховайся і не слухай розмови дорослих, це неправильно.
Після сніданку Максимко складає пазли. А сестрички одна одній плойкою підкручують кінчики волосся, яке ледь дістає плечей. Сміються, крутяться перед дзеркалом, милуються розкішними завитками. Він спостерігає за ними. Ото й насправді дівота, так каже тато, мабуть він правий. Хочуть бути красивими, вже до них часто приходять друзі, однокласники. О! А, як вони верещать, коли в хлопців виграють у шахи. Шкода, я ще не вмію в них грати. От в шашки грати, мене тато вже вчить, здається трохи петраю.
Вони ледве влізли в автобус, який прямує до центру міста. Йдучи по алеї, Макс дивується. А люду скрізь, як комах. Навіть з малюками в колясках і зовсім старенькі з паличками є. Метушня й такий гамір, час від часу, аж у вухах лящить. Крізь гамір, здалеку, то гучніше, то тихіше проривається музика й слова якоїсь пісні. Справді, такого напливу людей, він ніколи не бачив. Вздовж площі виставка картин з Будинку дитячої творчості, їх продавали діти. Йому сподобалися картини, що були намальовані олівцем і фарбами. Приваблювали картини, на яких зображені герої з мультфільмів. З розкритим ротом зазирає на картину з бісеру, вона на сонці блищить, переливається. Він відчуває, як Люба стиснула йому руку,
- Дивися муха залетить, прикрий рота.
І чого чіпляється, догнала думка. Та тут же побачив усміхнених Сашка й Володю, які підходили до них. О, вже й кавалери тут, це однокласники сестричок. Він радо звільнився від Любиної руки. Почав вертітися, позирає на всі сторони. Вже від компанії чує гучний сміх, стиснувши уста, хитає головою. Чи довго будуть базікати, вже їсти охота.
Та вони наче прочитали його думки. Таня схопила його за руку,
- Ну давай, досить вертітися, йдемо в кав’ярню.
Смачно пообідавши, як і всі, Макс поспішає на вихід. Задоволений, розмахує руками. Йому так хочеться всім розповісти та всі думки залишив при собі. Ото, як класно пообідали, пельмені, шашлики, кока-кола. Оце свято, справжнє, цікаве, смачне і досить солодке. У кав’ярні, коли замовляли страви, він уважно слухав та слово «виволочки» так і не почув. Хоча б побачити, що воно таке? Весело спілкуючись, всі підійшли до надувної гірки. Неподалік кілька дітей стояли біля батута і дитячих електромобілів.
Це ж так класно! Макс, із сяючим обличчям, тішиться за кермом поліцейської машини. Люба розрахувалася з касиром і дозволила покататися на білому Мерседесі. Вона з друзями направилася до лавки, яка, саме в цю пору, звільнилася.
Макс інсценував своє задоволення, примружував очі, весь час посміхається й хитає головою. Хотілося їх покликати, як бувало вдома, коли грався з друзями на дитячому майданчику, але тут себе стримує, то ж пообіцяв мамі бути чемним, не капризувати.
Ну от, напевно вже й досить розваг. Він ледве задирає ноги, нарешті виліз з батута. Хоча й зняв каптур, коли скакав, та все ж все обличчя було в краплинах поту. Стоячи на асфальті, йому все ще здавалося, що він скаче. Обома руками тримається за Любу, вона серветко витирає його обличчя. Він так втомився, що й не проти лягти відпочити. Йому трохи набрид навколишній галас, ця метушня, вже хочеться додому.
Проходячи біля великого білого будинку, раптово заграла весела музика, гучно запрошували на концерт. Всі люди ринулися ближче до сцени і вони теж пробралися, як найближче, щоб було видно Максу. Де й сила в нього взялася, стоїть, як на пружинах, захоплюється танцями й дитячими піснями. Хотілося й собі, разом з дітьми, гопака потанцювати. Ото краса. Підскакує та рукою, часто витирає спітнілого лоба. Оце свято! Справжнє диво! А то тільки по телевізору бачив. Так то ж зовсім не те. А тут все тільки діти виконавці, молодці, а красиво як! Вже себе уявляє метеликом, розправляє руки, вигинається, як дівчатка в східному танці. Його вразили яскраві костюми виконавців, дружність та їх веселість. Як добре, що я потрапив на це свято. Озирається до сестричок і вже не вперше помітив, що Таня зазирає в телефон.
Але колись все закінчується і вона згодом взяла його за руку,
- Ну досить, вже наскакався. Шкода, що пізно розпочався концерт. Та нам час додому йти.
Ніхто не заперечував, бо справді всі пристали. Але по дорозі, біля переходу продавали солодку вату, заварні тістечка та морозиво. Хіба хто зміг би пройти мимо таких пахощів? В Макса засяяли очі, сестру смикнув за руку і обвів всіх поглядом,
- Я теж хочу тістечко й морозиво!
Гучний сміх загубився в натовпі людей. За кілька секунд, вже всі задоволено смакували, хто, що хотів.
Люба нагнулася до Макса, серветкою витерла уста,
- Так, досить, наївся, нагулявся, поспішаймо додому, йдемо на зупинку автобуса.
В автобусі тісно й душно. І куди вони всі їдуть, позираючи на всіх, дивується хлопчик. Він стоїть поміж сестричками, обличчям повернутий до вікна. В очах мерехтить, вже здається кудись летить. Люба вчасно помітила, підхопила за плечі,
- Ти, що засинаєш? Чому руку відпустив?
У відповідь здвигнув плечима, мовчить. Сам не міг зрозуміти, як це його потягнуло на сон.
Коли вийшли з автобуса, свіже повітря наче пробудило хлопчика. Дівчата взяли його за руки. Люба, поправляючи на своїй голові каптур,
- Так, давай поспішаймо, ми тебе заведемо додому, а на нас хлопці чекають. Ми, ще по парку хочемо прогулятися.
І де в них та сила, подумав. Сон наче втік, але ноги не слухаються. Як це я маю, ще на п’ятий поверх піднятися?
На сходах, сестри взяли його за руки. Переглядаючись, голосно сміялися з нього коли він, після третього поверху весь час зашпортався, ледь підіймався,
- Ой, я вже не можу. Де той тато? Він би давно мене на руки взяв.
Таня, позираючи на нього, весело запитала,
- А, що Максе сподобалося свято?
Він тільки киває головою. Мав такий вигляд, наче в нього вже й сили заговорити немає.
На них вдома вже чекала мама. Люба, щось прошепотіла їй на вухо і вони зникли за дверима.
Мати, посміхаючись, позирає на сина,
- Але ж вигляд у тебе, як у вичавленого лимона. А очі сонні, наче ти зо три ночі не спав. Йдемо у ванну.
Він не заперечував, під струмом ледь-ледь теплої води освіжився, збадьорився. Захоплено розповідає, як йому все сподобалося. Та вийшовши з ванної кімнати, задумався і вже за кілька хвилин скривився. По ньому було видно, що в нього чомусь раптово зіпсувався настрій. Як мала дитина, на дивані замотаний у великий, махровий рушник, надувши щоки, лежить на дивані, дивиться в стелю.
- Ти чай будеш пити?- запитала мати.
- Не хочу твого чаю, - долонями закрив обличчя.
Вона здивовано до нього,
- О! А, що сталося? То такий веселий був, а нині, як тебе щось вкусило.
У відповідь, повільно, сердито заговорив,
- Вкусило… вкусило. Нічого не вкусило. Ти сказала, щоб вони мені дали виволочки. Я чекав-чекав, так і не дочекався.
Раптовий блиск у її очах, ледь стримує сміх,
- Ти напевно гарно поводився.
Він не чекав, що скаже далі, перебив її,
- І поводився чемно і не капризував, а вони мені її все рівно не дали.
Ніжний погляд до сина, почервоніла, на нього натягує піжаму. Він метляв руками, звільнився від її рук, сердито позирає,
- Я що, сам не можу піжаму одягнути, дай, я сам, дай!
Обійнявши, вона взяла його на руки, принесла в кімнату, поклала в ліжко. Усміхаючись, накриває ковдрою,
- Ти перевтомився. Тобою керують емоції. Закрий очі, заспокойся і слухай. Я тобі зараз розповім, що ж означає слово » виволочка».
Макс закрив очі та відкрити їх, вже забракло сили. Слова мами лунали мелодійно, немов колискова. Це лише кілька секунд і він наче десь летить. Перед собою бачить дітей, які танцюють на площі, за мить, вдалині сизий туман і все поступово зникає.
2019р
ID:
877873
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.05.2020 08:36:52
© дата внесення змiн: 29.09.2025 20:37:07
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
: Як завжди, цікаво, захопливо-Ви ж МАЙСТРИНЯ 
Такий цікавий, добрий твір! Приємно було читати- наче в дитинство полинув! Дякую, Ніно, за ніжну красу почуттів! 
