Були в минулому Софокли,
Казки буяли не в книжках,
І Діогени мовчки мокли
Під куцим дощиком в діжках.
Мінялись у театрах лиця,
Роїлись тисячі ідей,
І гартувалась віком криця,
Та не з металу – із людей!
І не було у світу краю.
І не було у мрії меж.
А тебе потім хто згадає?
Чи щось величне спалиш теж?
