А ти сидиш за кавою сумна,
Розмиті краплями дощу вогні червоні -
І в цьому, певно, є моя вина,
Хоча з тобою ми і незнайомі...
І я би цілував твоє чоло,
І пив очей твоїх солодкі вина!
Хоча тебе на світі й не було,
Ти — маслом писана художником картина!
