Знаю, як тіло буває керунком.
Віриш у свободу,
Але вона примарна,
Мов постать у тумані.
Я вільна лише душею,
Хоча й там
Треба вибудувати модель
Наступності.
Всі такі різні,
Невимовно обпечені,
Хтось холоне, хтось лишається гарячим.
Не віриться, що там
Усе буде однакове:
Нам являються різні
Демони,
Нас утішають різні янголи.
Небо безмежне,
Вмістить усіх.
Варто лише глянути вгору,
Мов у дитинстві,
Коли сонце пронизує
Пальці, якими ти затуляєш
Очі.
Я й досі так дивлюся на тебе:
Подивовано, втішено,
Розніжено.
Ти вирушив з посланням,
Але не дій заздалегідь.
Дозволь тому,
Що є, стати сталагмитом
Радості.
