Чортовита тьма гряде..
ніч здавила синю шию.
Смерть замучити іде..
Сам собі могилу рию.
Під хрестами біля дуба,
хтось хитаючись сидів..
Очі зиркали з-під чуба..
рот сичав і шепотів..
усмішка була беззуба.
Крик химерний розлетівся..
то був хлопчик, що втопився.
Він тримав мале дитя,
його ручкою молився.
Заревло серцебиття.
Плач і вискіт божевільний..
крик жахливий, неземний.
Вітер запах їсть могильний,
ніс годує білий мій.
Затопило кладовище
струмом рік від його сліз.
Він мені в обличчя дише..
язиком в мізки заліз.
І пробуджений світанком..
порятований я ранком..
Сонцем, світлом б'ється тьма..
Кращих сил в людей нема.
