Таким магічним
сяйвом, щойно з печі,
хліб пахне кмином й кислим молоком.
“Не бійся, мила пташечко, це вечір
ридає ридма
за твоїм вікном.”
Й усе ще ніби
в нормі, слава Богу.
І на покуті снить зіркатий мак.
“Не треба присідати на дорогу,
сюди ми не повернемось,
однак…”
Я розумію сум, Весна щось забарилась?
Ворони вгомонилися - спішать до сну...
І знову у собі шукаю Божі сили -
Я в ліриці на сон, своїй тону, тону...
А про хліб щойно з печі я теж в останньому есе написав, Наталі... Учора. Це ж треба? Флюїди перекликаються... То мабуть робота Мольфара: http://secretofworld.ru/interesnie-fakti/karpatskie-volxvy-molfary.html