Пробачте пані! Ваша ласка,
Чи не для мене погляд Ваш?
Я, Ваш герой? Чи може страж?
Той вираз Ваш, то, може, маска?
Невже забули, я ж той самий
Про кого Ви забуть воліли
Та про рядки, що Ви терпіли.
Я, той що смів мовчати з Вами
То все погорда, пиха Ваша.
Та щось казали про чесноти…
Що є чеснота у голоти…
Вас поголос людський настрашив
Та все ж… чи є бажання ласки,
Тримати губи на чолі
Або ж розказувать свої,
Або, підслухувати казки.
Пробачте пані! Наш лиш герць*.
Я не забув, та що робить
Коли та пам’ять нам не спить
Та руку кличе… олівець.
Або ж наснитися воліли ,
Та стиха, знову промовля
«Ти вже пробач, що не твоя»
Та все на долі Ви ділили.
На долі, частки, на потребу
Всміхатись, хоч воно болить
Та клята пам’ять, знов не спить
Та олівцем ізнов не греба.
Кому потрібні речі стиха
Коли кричать мої слова
Що пам’ять є, та вже не та
Що з нею, що без неї… лихо.
*Герць- двобій
