Приойшов час #waRгінального КУТочка!
Всім доброго часу! З вами, як завжди, Богдан Кухта. Цей текст я би мав писати, напевно, все-таки в туалеті, оскільки перший випуск #waRгінального КУТочка був знятий саме там. В чотирьох стінах була натиснута кнопка, яка злила воду, і тоді прозвучало гасло «Прийшов час #waRгінального КУТочка!»
Свого роду цей проект особисто для мене був стьобний. Він не мав на меті говорити серйозно про культурне середовище у Львові, а радше показувати його недоліки та висміювати ті критичні речі, про які інші говорили поза очі. Я ж любив сказати правду-матку одразу, в той час Дарій міг і смачний матюк вставити. Ми з ним були наче два різних світи. Єдиною спільною точкою дотику для нас було те, що на його планеті і моїй була література. Література втримувала нас на плаву. Надіюся – як човен, а не як…г*но. Ми хотіли робити для вас цікавий продукт попри те, що у нас навіть камери своєї не було. Вічні проблеми зі звуком та камерою – це тільки вершечок айсберга. Тут треба віддати належне Дарію – він в кінцевому результату робив доволі смачні випуски.
Після введення в #waRгінальний КУТочок, ми сходили на прозовий літературник Львівських Прозових Читань (ЛПЧ).
Творча молодь тут була захована за шторкою і розміщалася в накуреному приміщенні за столом короля Артура. До речі, штучний дим вона сама собі і організувала, як то кажуть: «Чим би дитя не бавилось, аби не плакало».
Звісно, дитині було би краще з’їсти щось смачненьке, аніж бавитися із цигарками. Наприклад, взяти печенько і піти помаленьку на наступний літературник. Називався наш наступний репортаж «Літературний чай».
Особисто мені в цьому випуску було цікаво порушити тему тих людей, яким усе байдуже, окрім халяви. Халявний чай, халявне печенько ну і, звісно, видовище.
Тобі й мільйонам байдуже усе,
Тобі, мій друже,
Адресую це!
