Біжу, лечу, не відчуваю ніг
І наче не торкаюся поверхні,
І забуваю дихати, та ні ж,
П’яніючи невимушено легко,
Вже не вдихаю, п’ю безмежне щастя,
Жадане, радісне й задиристо хмільне…
І просипаюся… З розбігу, щоб упасти,
Зригнувши прикрістю чекань нового дня
Й волочу по горбах, цю суєту-суєтну…
