Кохання буває з дощу,
Що тихо спадає на плечі.
Від вітру і неба плачу,
Від бігу і власної втечі.
Буває воно із війни
Між мною й тобою до смерті.
Прошу, ти мене обійми,
Чуття хай палають відверті.
Кохання буває з плачу,
А сльози – це радість страждання,
З простого, святого люблю
І ліжка в ночі, аж до рання.
Буває також, ще від зір
І твого, і мого бажання
В буремний потрапити вир,
Кохання буває з кохання.
Лише не буває з піску,
Що пилом замащує очі,
І греблю веде крізь ріку,
Й тікає кудись серед ночі.
Дуже гарний віршик!
Дуже гарно!
