Розкидали пухнасті ковдри очерети
На черепках замерзлої води.
А вітерець, прибулий, з іншої планети,
На озері сніжинками слідив.
Краплини крові на калині, наче буси,
У тяжі нахилились до землі.
І падали додолу снігові обруси,
Засяяли, неначе кришталі.
У кожної пори — свій важіль і спокуси,
Невигойдані думи у імлі.
Чи погубили у тумані пір’я гуси,
Чи ж вітер їхні рознесе жалі?..
ГАРНО! СТІЛЬКИ ОБРАЗІВ!!! І ТОМУ РІЗНІ ВІДЧУТТЯ... 
Красивий, образний вірш! 
Дякую, Л 
о 
