Мовчиш – нехай! Цей біль задорогий,
Щоб розміняти на монети слова.
Близькі ми, та не друзі – вороги…
Накликати війну не хочу знову.
Забули люди і пробачив Бог.
Та зорями на рану сипле серпень.
Заручниця поезії – любов –
Безсмертям нудить на папері серця.
У музи вже немає новизни.
Пегас пасеться на пожовклім лузі.
Не пишеться – нехай! І зблідли сни.
Найбільша кара – це твоя байдужість.
А час-суддя залишиться сліпим.
Дамоклів меч над щастям заржавіє.
Нехай не буду знати, чи любив.
Ти – відчай мій, приречення і віра…
Такі гарні образи - свіжі і оригінальні - "дамоклів меч над щастям заржавіє", " ...цей біль задорогий, щоб розміняти на монети слова".Забираю з вдячністю.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
