Ведмедиця осяла темну хвою.
Повільно коні по полю ідуть,
А вовк все виє, бо він зна: без бою
Мороз, буран і хуга не підуть.
І місяць грає з сонцем, що смеркає
В полоні в його клітці. Край вікна
Сокира в грудях хлопця виглядає,
І серця в зимнім тілі вже нема.
