Прощавай , любий друже, прощай.
Стоїмо на краєчку дороги
На зупинці чекає трамвай
Щоб тебе заховати за рогом.
В надвечір'ї розтанеш, як дим
З каламутним з'єднавшись серпанком.
Я сама повернусь в рідний дім,
А пригадуєш дивні світанки:
Трави, роси, і ми тільки вдвох,
Чому все так змінилось раптово?
Замість трав під ногами лиш мох
Заблукало десь ніжності слово.
Від'їджає трамвай самоти,
Дев'ять, вісім, сім, п'ять - досить, годі!
І в порожній вагон німоти
Ти поставиш валізу на сходи.
