Вечір осінній завжди дістає,
Де б не ховався від нього,
Смуток журбі притулок дає,
Або хто гостем є кого.
Жовтобагрена опала листва
Шаром шурхливим закутала душу,
- Гей, почекайте, а як же весна
- Тихо, замовкни ! Спокій не порушуй.
Я сподівався лишитись у весні,
Де все цвіте, де співа соловей,
З пахощів трав голова мов в вині,
Все, що журило здаємо в музей.
Думалось так до осіннього вечора,
Того, що завжди мене дістає,
Того, що кличе напитися знечів*я,
Того, що смутку притулок дає.
Все у житті певним ритмом пов*язано,
Завжди кінець є початком, кінця,
Най комусь іншому буде медом помазано,
Кожного разу початком лиш житиму я.
ID:
660869
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 20.04.2016 12:40:25
© дата внесення змiн: 20.04.2016 12:40:25
автор: олег у
Вкажіть причину вашої скарги
|
