В чийому сні ти ночувала,
Що не наснилася мені,
Вдягнути чистую сорочку повідала,
І не прийшла. Ушилася куди?
Приснилася мені ні пальма, ні Майорка,
А синій ліс, оранжева трава.
Дорога бита через ліс під гірку,
На тій дорозі ні одна жива душа
Не мовить слова, бо його немає,
Ні, радше нікому сказать.
І я мовчу, не є кого послати,
Чи розказати де живе Кузьмова мать.
У лісі синім, там птахи літають
Такого кольору, як квіти навесні,
Нічого не бояться, на плече сідають,
Не розумію чи говорять, чи співа пісні.
І зорі там на небі низько низько,
Так низько, що рукою дотягнусь,
Попрошу, не буди мене так різко,
То я зі сну із того мо, і не вернусь,
Весняних птиць залишуся веселкою кормити,
У тиші й спокої, без зайвих слів,
Для вічності вічний двигун зачну робити,
Та не потрібно це нікому. Що наплів?
Все викинь з голови, так ніби не чувала,
Не бачила, не ждала, не знала,
І дуже дякую, що підказала,
Й сорочку чистую на мене убрала.
ID:
659800
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.04.2016 18:10:33
© дата внесення змiн: 15.04.2016 18:10:33
автор: олег у
Вкажіть причину вашої скарги
|
