«Один одного кличемо з тьми,
І кожне слово, наче ліс,
В якому блукаємо ми.»
(Райнер М. Рільке)
Серед тьми я кличу людей:
Відповідає тиха сновида луна -
Тільки вона незрима й сумна
І все. Вітер-варяг Борей
Щось проспіває. Колись. До дна
Випитий келих сутінок зла.
Алеями йде Доріан Грей.
І все. І край. І людей нема.
І кожне слово почуте - ліс,
Хащі, терен і дзьоб орла.
Стільки часу кличемо з тьми:
Кличемо й кличемо - все дарма.
Якийсь дивак загубив слова -
Збираємо в кошик речей.
Над вратами напис: «Все марнота»
А ми все блукаємо,
А ми все шукаємо,
Собі серце краємо,
А ми все збираємо,
Слова, слова, слова...
... і будемо це робити, поки не зупиниться серце наше, поки душа буде відчувати вітер, поки буде шукати собі подібну... - боми - люди - зі слова постали. (ні, я не про те слово, що з біблій-книг)
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кличемо й кличемо - все дарма...слова, слова, слова... Дивовижно, як усе від Вас, Шоне. Дякую Вам за все. Подумалось, скільки зараз голих королів навпаки, що прикривають блиском й помпезністю слів душ порожнечу...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук і цікаве розуміння моїх творів...
Ви даним твором ще раз підтвердили ці крилаті слова! 
Дякую за такі слова! 
