Ти занадто багато про мене знаєш,
І про марення світанкових дощів.
Мої нескінченні думки тримаєш
У руках,щоб ніякий голодний не з’їв.
Ти знаєш,холодно часом буває.
Вже й не приваблює пізня весна.
Вона у серцях таємно триває,
Лиш у тих,хто не відав,що за чума.
Проганяють чуму,не пускають у дім.
Обіймають міцно тільки безумці.
Відганяю і я її в далечінь,
Залишу на муки тихо прибульцям.
