Всім серцем люблю Україну,
Її неозорі поля.
Колосся пшениці і жита,
Що вітер колише здаля.
Століттями кріпло коріння,
Вгорі розросталось гілля.
Розносило вітром насіння,
Козацького роду ім'я.
Всім серцем люблю Україну.
За неї боліє душа.
І мову її солов'їну
Вплітаю рядками вірша.
В журбі похилилися верби,
Тужливо співа соловей.
Ой, скільки пішло, щоб померти
За рідну країну дітей.
Квітують в садах чорнобривці,
Политі слізьми матерів.
Із совістю ми наодинці
Здолаємо сповідь без слів.
Всім серцем люблю Україну
І вірю, зціліє рілля.
Діждемо ту радісну днину,
Коли закінчиться війна.
Спасибі, моя Журавочко за вірш, за щирість, адже написати так може тільки той, хто відчуває душею. Чудова кінцівка:
вірю, зціліє рілля.
Діждем ми ту радісну днину,
Коли закінчиться війна.
Я теж вірю.
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це мабуть у нас у крові від діда- прадіда любити свою Україну, своє небо, свій народ...
Може хоч наші діти та онуки діждуться тієї світлої днини...Дуже гарний вірш, дякую!
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Буде все добре!
