Я вітаю Вас, Осене, знову.
Ви прийшла у мій дім на поріг.
Тож заходьте на тиху розмову,
Відпочиньте, від дальніх доріг.
Цілий рік Вас у мене не було.
Тільки й радості в тім, що Весна,
А от Літо… а літо заснуло,
Бо в розлуках пропала Вона.
Так пропала, що й досі немає
І не відаю сам, чи діждусь…
Хоч надія в душі не щезає,
Тільки як своє щастя вернуть?
Між недобрих людей заблукала,
Де нове намагалась знайти…
Те, що мала, не цінувала
І назад вже не може прийти.
Я прошу Вас, приятелько Осінь,
Не давайте до серця жалі.
Хай журбу мою в далеч відносять
Листоноші весни – журавлі.
Разом з Вами я буду радіти
Від багатих калинових грон
І на Вашому небі горіти,
Осяваючи царство і трон.
Ви – Цариця, красуня барвиста,
Повелителька нив та садів.
Начепила шипшині намисто
Із цілющих червоних плодів.
Розпалила в саду горобину:
Її ватра не гріє людей…
Та дозвольте, старому, як сину,
Пригорнутись до дружніх грудей.
Хазяйнуйте на старім подвір’ї,
Повстеляйте стежини в саду.
По яких, у своїм надвечір’ї,
Я в щемливій зажурі пройду.
8/28/2015
