"А если я не прав и лжет мой стих,
То нет любви и нет стихов моиих!"
У. Шекспир
Невже любов – окраса для рядків,
Якими вихваляються поети?
Невже потрібні їй монети слів,
Які купують гріх, солодший меду?
Любов – світило у пітьмі облуд.
Любов – свічадо на шляху тернистім.
І не страшний неправди підлий суд
Тому, хто серцем відданий і чистий.
Не прокляне душа блаженних мук.
Не може час коханню втяти крила.
Та не збагнути істини тому,
У кого гордість – основне мірило.
Якщо ж такої істини нема,
То світ – це пекло, і усе дарма!
Повтори, повтори, повтори, купа повторів. Зате є рима та розмір.
Найкращі рядки-
"Та не збагнути істини тому,
У кого гордість – основне мірило."
Непоганий вірш.
Ну, ось перший твій англійський сонет в дусі Шекспіра! Решта були самобутні, а цей наслідувальний. Але іноді, коли я читаю хороший твір, я навіть не знаю, що краще: наслідувати попередників чи створювати щось кардинально нове! Мабуть істина десь посередені!
Побільше віршів в такому руслі і не важливо самобутні вони чи наслідують чиюсь манеру.
Лілія Ніколаєнко ответил на комментарий $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Я недавно подивилась на його сонети "свіжим оком", бо в пошуках новизни вже призабула класичний стиль. Але така поезія - вічна, бо це і є магія геніальності у простоті. А наслідувати її - це корисна справа. От мене дратує, коли маститі літератори критикують початківців, що вони, мовляв, косять під класиків, а нічого нового вигадувати не хотять. Насправді ж, це правильний шлях, його повинні пройти всі автори. Мало того - якщо автор здатен написати подібно класика, то це означає, що у нього є потенціал. Бо справжній бездара так не напише. Це як муз.слух - він або є або його нема.