жовтим
охровим
дощем плачуть
ридають вичавлюють
пори лимони
печуть здерту шкіру
пальців сердець
і сердяться мені
як собаки
в дорогах пустельних
най би вилити тобі
усі запахи їхні
десь у літі
на спину як сонця
щоб пекло і спікало
щоб шрамами йшло
хто б то всипав
у сльози лимонів
з дна простирадел
із відер пустих
ложку солі
злиденно морської?
