Коли під корінь знищено усе ,
й не знати , чи настане новий ранок ,
ти закарбуй у серці лиш одне ,-
життя - двобій із власними думками .
Чим ближче до мети ,- лише стрімкіший шлях ,
густа імла приховує каміння ,
пронизує свист вітру у ярах ,
і вже не віриш у небес прозріння .
Чим ближче ти , на відстані руки ,
від світла , що заковане імлою ,
тим важче й важче у пітьмі іти
і залишатись , попри все , собою .
Лиш крихітна свіча тебе веде ,
молитва зцілює , дає тобі наснаги ,
то ж закарбуй у серці лиш одне ,-
ти -Той , який воює з вітряками .
12.05.2014р.
