Не знаючи навіть, чи в тому існує потреба,
і звідки зчинився на хмарах той переполох,
так Зоряна ніч закохалась у Місячне небо,
не знаючи навіть, що їм не світити удвох.
А Місяць сміявся… і тихо собі щось олівчиком
виводив ті букви, складаючи їх у слова…
Вона ж насміхалась відверто… Лиш зоряні ліфчики
на місячні плеса зненацька кидала вона…
А Місяць сміявся… і все ще тим самим олівчиком
виводив ті букви, складаючи їх у рядки…
Збирав він розкидані нею всі зоряні ліфчики.
Вона ж їх відверто вкидала йому в чобітки.
І зорі з далеких галактик на хмарах зависли так…
І Місяць скептично дивився безплатний концерт…
Вона ж все прощала… Лиш інколи тільки налисники
із сіллю і з перцем крутила йому на десерт.
Як Зоряна ніч, то і Місяця ніби не треба…
А місяць засвітить – то зорям у тінь відійти.
Сміялася Ніч. Реготався той Місяць із неба.
Такі паралельні й такі неповторні світи.
У хаосі тому котилися зорі із неба…
У Місячнім сяйві розтанула Зоряна злість.
Хай Зоряна ніч вам розкаже про Місячне небо…
А Місяць чарівний про Ніч вам колись розповість…
Цікавий рецепт. Треба спробувати комусь приготувати, мабуть смачно)) Романтично-весела історія про Місяць і зоряну Ніч, але я знаю й іншу трагікомічну - про зелену Планету і її кохане, хоч і палюче Сонце. В цій історії немає місця маленьким злісним зірочкам, тому вони приречені на вічне блукання серед космічного сміття, або просто спалахують.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
)) 
