Була людина, дихала, жила,
У світлі дні і чорні, як смола,
Стелився перед нею різний путь,
Який ніяк в житті не обминуть…
Життя своє читала по руці,
Малюнок не із фарб і олівців,
Над кожною людиною зоря,
А під ногами матінка земля.
У кожної таємний власний шлях,
Через ліси проходить, по полях,
Прихований у кожної сюрприз,
Летить угору, то раптово вниз.
Кудись іде, прискорює ходу,
Стрічає щастя, інколи біду,
Коли на скроні випадає сніг,
На обрії видніється поріг.
Попереду - не пройдені мости,
Нехай людина всім усе простить,
Пройти мости така є ціль життя,
А інше нехай кане в небуття.
Люди помруть, загубляться сліди,
Не вернемось, лиш підемо туди,
Чого б не мав і як би не гордивсь,
Від смерті ще ніхто не відкупивсь.
Але раджу замінити рядок:
Дякую! 
