Надсадно осипаються дощі.
Вдивляюсь без надії у завію.
У ранній листопаду метушні
Кохання запізніле я замріяв.
Не бійся, твій спокій не збентежу,
В твої світання на роси не ступлю.
Ані півкроку не зайду за межі
В зізнаннях, які ніколи не зроблю.
Їх тишу слів почує лише він,
Мій чуйний друг, що в хмарах вже сивіє.
І сльози буде лити навздогін,
В саду, де осипаються надії.
